#Павлокома #трагедія #память #правда
«Сонце було червоне, над самим заходом. Виводили групами з церкви.
Роздягали, роззували і розстрілювали. Нам з братом пощастило врятуватися, бо ми сказали, що польські діти» (с) - спогади Омеляна Федака про Павлокомівську трагедію
1-3 березня 1945 року кати нерозформованого відділу Армії Крайової розстріляли 366 невинних душ с. Павлокома. Мешканці постраждали за свою національну приналежність: просто, бо були українцями.
Розстрілом керував екс-поручник АК Юзеф Біс "Вацлав", організатор етнічних чисток українського населення. Узагалі жорстокість польского підпілля - це окрема тема, яка потребує дослідження та засудження...
Уцілілі мешканці Павлокоми, багато з яких були дітьми, з болем розповідають про ті страшні дні, а за комуністичної Польщі правда про різанину у Павлокомі замовчувалась.
Важливим кроком до #примирення і правди стало відкриття меморіалу у 2006 році у присутності та сприянні українського та польского президентів - Віктора Ющенка і покійного Леха Качинського.
Я часто кажу, що нам треба пам'ятати історію, пам'ятати тих жертв, бо так формується наша національна пам'ять, історична пам'ять, і саме вона дає нам сили рухатися далі, а водночас протидіяти можливому повторення таких трагедій у майбутньому
Пам'ятати, щоб наші діти не ставали жертвами, катами чи байдужими спостерігачами навколишньої дійсності.
Щоб були активними громадянами!
Наша память робить нас сильнішими!