Цьогоріч Городок відзначає 600-ліття городоцького монастиря - храму Преображення Господнього УГКЦ. Настоятеля о.Тараса Цікала, всіх прихожан вітаємо зі знаменною датою нашої святині! Відтак, публікуватимемо на нашому сайті цікаві тематичні матеріали.
“Монастир - це пророче місце, в якому створіння стає прославою Бога, а заповідь любові, якщо її конкретно практикується, стає ідеалом людського співжиття...” (Іван-Павло ІІ. Світло Сходу, 9).
Францишканський костел і монастир було побудовано на підвалинах старого українського християнського храму. Своїй появі костел і монастир зобов”язаний королю Владиславу Ягайлу, який в 1419 році, запросивши до Городка шістьох монахів Францишканського ордену, розпоядився побудувати для них згаданий костел і монастир. Цей храм був побудований поряд з королівським замком, в якому Ягайло , відвідуючи Городок , проживав 13 разів. Тринадцятий раз в 1434 році для короля виявився фатальним, і він в цьому замку помирає. Вдячні піддані серце короля Ягайла захоронили в стіні Францишканського костелу , а тіло з почестями відправили до Кракова. Ще за життя в 1389 році Ягайло переніс Городок з руського права на магдебурське право, надав місту сто ланів і звільнив місто від податків на 12 років, чим спричинив значний розквіт міста (ЦДІА України у Львові, “Словник Геграфічний”, т.2 , ст. 819, Варшава , 1881 р.) Вхід до монастиря був зі сторони млина, розташованого разом з тартаком нижче. Небагата на декор споруда костелу опиралася на трьох філярах, мурованих у ряд. Під костелом знаходилася крипта, яка призначалася для захоронення знатних людей і духовенства. (До речі в грудні 2000 року в крипті проведено розкопки і дослідження спеціалістами Археологічного інституту Львівського Національного університету ім. І.Франка. Досліжено поховання, знайдено цінні знахідки, які вивчаються і будуть передані в монастирський музей). До костелу прибудований одноповерховий будинок монастиря прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Під всім монастирем знаходяться підвальні приміщення. Частково збереглися підземні ходи, які з”єднувади монастир з королівським замком і Фарним костелом міста.
Для покращення матеріального стану монастиря в 1431 році Владислав Ягайло дав своїм привілеєм два лани грунту від границі пасовища аж до Черлянського передмістя. Це поле люди називали “монаше”. Опісля на тих ланах виросла колонія Стоділки. Таким чином утворився фільварок, на якому працювало 35 зобов"язаних до чиншу і панщини осадників. Даровизну Ягайла пізніше у 1460 році підтвердив король Казимир Ягелончик. Через деякий час король Сигизмунд І долучив до доходів монастиря одну мірку з доходів млина, а в 1750 році король Август ІІІ дозволив монахам вільний вируб дерев у королівських лісах.
В 1648 році під час Визвольної війни козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького при штурмі Городка монастирська залога разом з монахами чинила запеклий опір і при здобутті монастиря була знищена. С.Кушевич у листопаді 1648 року писав: “Городок взятий , уряд польський скасований, руський (український, авт.) встановлений, на замку поставлено козацький гарнізон “... (“Джерела до історії України-Руси”, т.4, Львів, 1898 р., ст. 128).
Внаслідок поділу Польщі в 1772 році Галичина з Городком відійшли до Австрії. На початку ХІХ ст. в результаті реформ Австрійською цісаревою Марією-Терезою в Галичині було ліквідовано цілий ряд монастирів і в т.ч. монастир Францішканів в Городку. Костел було перетворено на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартировано австрійське військо, легку кавалерію (улани) під командуванням полковника Гогенло (Р .Горак , “Городок”, ст. 41, 70).
В давнину біля монастиря був цвинтар, який зігдно розпорядження Папи Римського в кінці ХУІІІ ст. був зліквідований.
Після Першої Світової війни , з приходом до Городка польської влади монастир використовувався, як і за австрійського панування, для військових цілей. Тут базувалась військова частина, а костел використовувався як каплиця.
У Другій світовій війні, під час німецької окупації, в монастирі утримувались французькі полонені, яких використовували для будівництва шосейних доріг. Після Другої світової війни, при російсько-більшовицькій владі, в монастирських приміщеннях були розквартировані каральні підрозділи НКВД, звідки проводились численні каральні акції на території району. Пізніше після них тут базувалася авторемонтна частина військової авіації.
З початком будівництва у 1980-х роках на території військової частини міського кінотеатру військових з монастиря було виведено, а монастирські приміщення передано під склад Львівському заводу “Кінескоп”.
У серпні 1994 року монастир і костел, який вже до цього часу був без покрівлі і напівзруйнований, на прохання монахів Студитського уставу був переданий їм міською владою для відбудови і обладнання під монастир і церкву. При проведенні земляних робіт в приміщенні костелу влітку 2000 року, на малій глибині - 0,3-0,8 метрів, робітниками були виявлені хаотично закопані людські останки. В лютому 2001 року археологами Інституту Археології ЛНУ ім. І.Франка разом з членами Городоцької районної історико-просвітницької організації “Меморіал” проведено розкопки, під час яких викопано 24 людських скелети. Після проведення ексгумації судмедекспертами встановлено, що люди загинули внаслідок насильницької смерті в кінці 1940-х на початку 1950-х років . Отже, напрошується висновок, що це справа рук каральних загонів НКВД російсько-більшовицької тоталітарної імперії СРСР, які в цей час були розквартировані в монастирі.
Францішканський монастир і костел мают охоронну грамоту за №1346, затверджену рішенням Львівського облвиконкому №485 від 30 червня 1969 року.
Проектом реставрації храму було передбачено відновлення проектно-планувальної структури споруди та пристосування його під існуючу функцію церкви при монастирі. Під час архітектурно-археологічних обстежень було встановлено, що від первісного об”єму збереглися стіни головної нави та частини апсиди до рівня проміжного карнизу на висоту 5 метрів. Східна частина півкруглої абсиди , бабинець з дзвіницею та другий ярус основної нави були добудовані в часи перебудови храму. У першому ярусі храму такі приміщення: ганок, бабинець, нава, вівтар, ризниця, хрещальня та переділ. Перекриття над бабинцем - хрестове склепіння, над хорами та абсидою. - зімкнуте бочкове склепіння, над навою - купол, решта приміщень перекриті монолітним залізобетоном. Будівля монастиря одноповерхова з підвалами та горищем, близька до квадрату зі столронами 28,2 на 28,0 м., довкола внутрішнього подвір”я розміром 10,8 на 8,2 м. Споруди невеликі за розмірами, муровані з цегли та каменю. У проекті передбачено використання мансарди. Вхід до монастиря в західному корпусі. При вході розташовані сходи на мансардний поверх, розмовниця, архів, місце для котлів центрального опалення, санвузли; в північному корпусі кухня з трапезною на 15 осіб; в східному корпусі - 5 келій для монахів та келія з вигодами для настоятеля; в південному - аскетеріон. На мансардному поверсі розташовано 8 келій для монахів, келія з вигодами , бібліотека з читальним залом і каплиця.
Проект реставрації та пристосування виконаний спеціалістами архітектурної майстерні “Симетрія”. Автори проекту: архітектори - Микола Рибенчук, Ігор Максим”юк, Михайло Чушак,конструктор - Володимир Сіверс (“Галицька Брама” №8 серпень 1999 р., ст. 15).
Фінансову допомогу у відбудову монастиря надали - німецька допомогова організація з ФРН “Реновабіс”, Львівська залізниця (нач. Піх), єпископ з міста Майнц ФРН , ТзОВ “Йосан” (дир. Йосип Галамай), Городоцька міська рада (міський голова Микола Савка), родина депутата Львівської обласної ради Георгія Кирпи та багато інших.У великій мірі монастир відбодуваний, завдячуючи енергійності, ентузіазму та жертовності настоятеля монастиря о. Всеволода-Василя Оліярника.
Реставрований та реконструйований монастир та церква ченців Студитського уставу мають назву Преображення Господнього . Щороку мешканці м. Городка на празник 19 серпня разом з ченцями та свящиениками монастиря приходять сюди вшанувати Христа Спаса. А 19 серпня 2001 року єпископом Юліаном Гбуром була освячена монастирська церква і офіційно відкрита для задоволення християнських потреб мешканців міста.
Автор: краєзнавець Любомир Світенко