Однією із ключових компетенцій податкового органу є застосування штрафних санкцій до платників податків. Глава 11 ПКУ містить чималостатей, в яких прописана відповідальність платниківподатків за різноманітні правопорушення.
Однією з найпоширеніших фінансових санкцій є штраф за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання, що регулюється ст. 126 ПКУ і передбачає розміри відповідальності 10 % при затримці сплати до 30 календарних днів та 20 % — понад 30 календарних днів.
При цьому не варто забувати і про таку неприємнусанкцію, як пеня — додаткова, крім штрафу, плата у процентному вираженні, нарахована на суму заборгованості, що застосовується до платників податків у зв’язкуз несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання. Разом із тим майже всі бухгалтери повертаютьсядо облікових записів минулих звітних періодів. Досить часто це пов’язано з виправленням помилок, які потрібно усувати і в податковій звітності.
Податковий орган коментує зазвичай випадки виправлення податкової звітності виключно у бік збільшення податкового зобов’язання, нагадуючи про необхідність сплати уточненого зобов’язання до подачі звітності та самостійного нарахування 3 % чи 5 % суми штрафу.
А подання уточненої звітності у бік зменшення сумиподаткового зобов’язання переважно коментується так:платник має право виправити помилку, якщо вона ідентифікована до проведення перевірки контролюючим органом. При цьому ситуації у платників податків можутьбути різними, а їх вирішення — непередбаченим.Саме в цьому контексті варто звернути увагу на постанову Верховного Суду від 27.06.2019 р. у справі № 817/3148/14.
Суть вказаної справи: платник податків, подавши у лютомузвітну декларацію з податку на прибуток із некоректним податковим зобов’язанням, яке до того ж і не було сплаченеу повному обсязі, виправив помилку тільки у жовтні, зменшивши суму податку до сплати. Податковий орган нарахував штрафну санкцію та пеню за період з граничного строку сплати зобов’язання за звітною декларацією до дати подачі уточнюючої декларації (вочевидь, за наслідками припинення обліку недоїмки по несплаченій сумі податковогоборгу). Не погодившись із рішенням податківців щодо нарахування пені, платник податку подав судовий позов, якийу першій інстанції та апеляції прийняв рішення на користьплатника податків. Податковий орган подав касацію, яка також не принесла йому позитивного рішення.
Податковий орган наголошував на правомірності нарахування пені виходячи із факту існування податкового боргу та припинення такого існування — через факт погашення боргу завдяки механізму подачі уточнюючої декларації.
Натомість суд врахував, що обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, виникають через сам факт погашення грошового зобов’язанняз простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалостіпрострочення до моменту погашення боргу (до 30 днівабо понад 30 днів). Інакше кажучи, саме фактичнасплата узгодженої суми грошового зобов’язання,включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом,який спричинює обов’язок платника сплатити штраф.
Оскільки за положеннями ПКУ сплата податків здійснюється в грошовій формі (готівковій або безготівковій), то за змістом п. 87.1 ст. 87 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Наведене свідчить, що подання платником податківуточнюючого розрахунку до податкової декларації не єформою сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПКУ, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати, а також застосування пені за положеннями п. 129.4 ст. 129 ПКУ.Головним аргументом суду, очевидно, є той факт, що платникподатків у поданому уточнюючому розрахунку зменшивсуму податкового зобов’язання, відповідно у контролюючогооргану не було підстав для застосування до позивачаштрафних санкцій та нарахування пені, оскількиоб’єкти їх застосування (нарахування) відсутні.Відтак, судовий орган здійснив не формальний,а розгляд по суті, застосувавши норми права до конкретної ситуації. Проте це не свідчить, що податківців аналогічних ситуаціях надалі керуватимуться визначеною логікою й уникатимуть застосувань штрафівта пені. Найімовірніше, платникам щоразу доведетьсявідстоювати свою правоту в судовому порядку.